Впав листок на воду з клена,
Ще гарячий, у промінні,
А на ранок на деревах
Вже сріблився білий іній.
І вода покрилась кригою,
Лід блищав дзеркально, чисто.
Лист із клена в ньому сяяв,
Наче в рамі, променисто.
Клен зажурено дивився
На листок свій пожовтілий.
Скільки літ отак минуло,
З жовтим листям облетіло.
Зиму так стояв журливо,
Стрепенувся аж весною,
Пив жадливо соки й знову
Вкрився зеленню ясною.
Вечорами пахнуть матіоли, Тихо листям липа шелестить. Я тебе люблю і вже ніколи У житті не зможу розлюбить…
Читати далі »
Під чорноземом, Під суглинками і пісками Пролежало скіфське зерно віками В невеличкім кургані…
Читати далі »
І на Вкраїні білі ночі! Це коли ніжним білим цвітом Черешні в селах зацвітають, Коли в садах буяє повінь…
Читати далі »
Мене питають: «Ти чого мовчиш? Чого задуманий, зажурений сидиш?» А що сказати їм – не відаю, не знаю: Я в мить таку з тобою розмовляю…
Читати далі »
Я маленький, я русявий... А мати ласкаво: «Ходім, сину, до берега, Будем рогіз рвати…
Читати далі »