отут ми прагнемо сісти в потрібний поїзд
слідуючи за дороговказами поспішаємо
крізь тісні коридори між клунками й валізами
нам ніколи вгору глянути де під кулястим склепінням
повисла запорошена й тьмяна
флорентійська люстра
стискаємо спітнілі мідяки як пружину
шикуємося в безладні черги
над нами гіпсовий настінній путті десятих років
дме в позолочений ріжок іноді
глянемо в бік знудженої блондинки
що притулившись до колони їсть яблуко
врешті виринаємо
на пропахлому пивом і трояндами пероні
когось цілуємо просимо не забувати сумніваємося
чи потрапили на своє місце
аж поки не відірвемось від землі
і м’яко рушимо
заспокоєні дивимось з вікон як жовкнуть
перші дерева в приміських лісах
Коли мандрівник повернувся додому, ступив за ворота, зійшов на поріг, здійнявши на плечі дорогу і втому, — всі радощі світу вляглися до ніг…
Читати далі »
Індія починається з того, що сняться сни про виправу на схід. І вони сюжетні, вони — наче фільм, по якому блукаєш героєм-зухом. Просто чуєш…
Читати далі »
Агов, мої маленькі чортенята! З-під свити я вас випущу на світ — туди, де кров з любов'ю черленяться, де пристрастей i пропастей сувій…
Читати далі »
Агов мої маленькі чортенята! З-під свити я вас випущу на світ - туди, де кров з любов'ю черленяться, де пристрастей і пропастей сувій…
Читати далі »
Панове публіка, для трепету і млості, для гостроти і свіжості в серцях репрезентуєм підземельні кості. Панове, всі ми ходим по мерцях…
Читати далі »