Він прибіжить.
Він буде коло хати
на чомусь грати, чимось цоркотати.
І ти всміхнешся, вискочиш надвір:
— Здоров, музико! Чий ти будеш, хлопче?
А він мовчить — вій грає, вій цоркоче —
цей перкалаб малий притік із гір.
І ти стоїш. А що робити маєш?
Все забуваєш. Сльози витираєш.
І просиш: грай чи хоч би цоркоти!
А він — як схоче, цей малий хлопчина.
Одна на всіх на ньому сардачина,
яку ніхто не може одягти.
Був такий день, коли не можна нічого тягти з лісу, бо прилізе гадина додому. Були такі слова…
Читати далі »
Ти мусиш танцювати аркан. Хоч раз. Хоч раз ти повинен відчути, як тяжко рветься на цій землі…
Читати далі »
Ти мені сказала, що три дні тому між літаючого листу бачила смереку на груні: на боках — від моху — попелисту…
Читати далі »
Дерево тремо об дерево, доки не народиться вона. Вона помирає тільки раз, тому бережемо її…
Читати далі »
А вовну її першу повезли в бесагах за море, і другу її вовну в тих бесагах за море повезли…
Читати далі »