Від життя до смерті – мить одна,
дивовижна, як душа людини,
як творіння гончаря із глини,
як джерельце, що не має дна.
А воно ж нуртує і клекоче,
світиться його піщане дно.
Кожну мить бери на полотно,
наче промінь з чарівниці ночі.
Зіткане з миттєвостей життя,
з променів душі – людське творіння.
Та в усьому є живе коріння,
як живе у матері дитя.
Чорнобривців насіяла мати у моїм світанковім краю. Та й навчила веснянки співати про квітучу надію свою…
Читати далі »
Любити жінку – відкривати світ, де святом зацвітає все буденне. Любити жінку – цілувати слід, де йшла вона і думала про мене…
Читати далі »
Священного братерства хліб несу, немов ужинок з поля. Не одцвітае серця цвіт, не заростає братства слід…
Читати далі »
Тихе батьківське поле за поліським селом розляглось. Все чекає когось, не діждеться когось…
Читати далі »
Я надумав малювати ліс, що з дитинства марився мені, Трави і дерева переніс – хай собі цвітуть на полотні…
Читати далі »