Знову чую, мов співає мати,
долітає голос до зорі.
І мене виходять зустрічати
край дороги наші явори.
Сонце з небокраю
встало рано-рано.
Знову розмовляю
з вами, рідна мамо.
Ви співали дітям колискові,
ніжне серце сповнили добром.
Ви життя давали колоскові,
щоб налився соком і зерном.
Ваші материнські заповіти,
як найперші на землі стежки.
Виростають роботящі діти,
і дарують пісню нам жінки.
Заквітують, як весна, бажання,
я в тій пісні словом озовусь.
Матерям з найглибшим поважанням
я від серця, щиро поклонюсь.
Сонце з небокраю
встало рано-рано.
Знову розмовляю
з вами, рідна мамо.
Чорнобривців насіяла мати у моїм світанковім краю. Та й навчила веснянки співати про квітучу надію свою…
Читати далі »
Любити жінку – відкривати світ, де святом зацвітає все буденне. Любити жінку – цілувати слід, де йшла вона і думала про мене…
Читати далі »
Священного братерства хліб несу, немов ужинок з поля. Не одцвітае серця цвіт, не заростає братства слід…
Читати далі »
Тихе батьківське поле за поліським селом розляглось. Все чекає когось, не діждеться когось…
Читати далі »
Я надумав малювати ліс, що з дитинства марився мені, Трави і дерева переніс – хай собі цвітуть на полотні…
Читати далі »