Вгорі, безшумно,
мандрівні: шуліка й зоря.

Внизу, після всіх, ми,
числом десять, плем’я піску! Час,
аякже, він має
годину й для нас, тут,
у місті піску.

(Розкажи про колодязі, розкажи
про колодязне коло, колодязне колесо, про
колодязне житло — розкажи.
Лічи й розказуй, час,
навіть цей, минає.

Вода: що то за
слово. Ми розумієм тебе, життя.)

Чужинець, некликаний, звідки
гість.
Його зволожений одяг,
його зволожене око.

(Розкажи нам про колодязь, про —
лічи й розказуй.
Вода: що то за
слово.)

Його одяг-і-око, він стоїть,
як ми, глупа ніч, він виявляє
розсудливість, він тепер лічить,
як ми, до десяти
й не більше.

Вгорі
мандрівні
зостаються
нечутними.