Лягуна. Штиль. І обрис корабля,
Який колись – у присмерку – пірати.
Серпи зі світел – суходіл на рейді.
Матерія на вищому щаблі.
Кіоск на набережній. Ліхтаря стебло
В неону діжці, що – усі – широти.
Від молу – море – інші габарити,
Лиш – часом – слину – хвиля, як верблюд.
Готель. Каварня – міні – плянетоїд,
Зі скриньки голос тишу нагнітає.
На пентаграми листя геть пожовкло.
Ще юнаки – гуртом – бальзам поживний,
Хоч вже самі цятки – від багатьох.
Як чути ніч, що суходіл хита.
В краплину ліг, як в мандрівну труну, Що — відсвіти, — світ видовжень, — азалій, І — двері — в позолоті на камзолі, Куди — ще предки — золоте руно…
Читати далі »
Світ ще в нефритній вазі сам, – будяк, Що – фіялкову плівку водоспаду. В прозорість-крен. Глек із трубою – південь, Що – на краях – на річку й віадук…
Читати далі »
Вітри розносили сонця і сіно, Піском заносячи усесвіт, І очі грузнули від невбиральних видив. І крик, що коливав рівнину…
Читати далі »
Все відійшло, крім склянки і вина, А я — твій запах шкіри на долонях. Вже перші півні й вогники в долині, Я ж кидаю зірки в твій слід — в тартарари…
Читати далі »
Найнезбагненніше – зі звичним – поряд. Не сонце – з вежі – півень – щогодини, А смокви фіялкового страждання, Які на площі – ген – на клуби пари…
Читати далі »