У цій весні, навальній та зухвалій,
Бузкова злива, літепло конвалій,
Повеликодня злагода, зітри
Чужі слова з Парижа, з Відня, з Вільна,
Коли згори в аорту рине звільна:
“… гроза… Дніпро… вертаннячко… вітри…”
У цій весні, навальній та зухвалій,
Бузкова злива, літепло конвалій,
Повеликодня злагода, зітри
Чужі слова з Парижа, з Відня, з Вільна,
Коли згори в аорту рине звільна:
“… гроза… Дніпро… вертаннячко… вітри…”
— Їдеш ти на „Енеїду”? — Я? Чи їду? Е, не їду. — Їй сказав — їй-бо, не їдеш? — Я сказав їй, бо не їдиш…
Читати далі »
Повзли втікачі, де будяччя, де поле, Де трави ядучі, де пустки холодні, — У час, коли місяць, німуючи, коле — Мов буйвіл рогами — прачорні безодні…
Читати далі »
У вранішню тишу б’ються крила птахів. Самотній голос. Самотня зірка…
Читати далі »
І ось тепер, опанувавши ноти, Вслухаюсь я в свій посивілий спів, Свій голос чую — плетениці слів, Мов квіти в серпні, жухлі від спекоти…
Читати далі »
…і щастя це — хвилини півтори. Склепивши очі, тихо повтори: околиця… напівзабуті лиця… овече хутро… сині хутори…
Читати далі »