Ти знов оживаєш, надіє!
Світліє душа, молодіє…
І серце живіше б'є в груди…
О серце! О воле! О люди!

До мої тюрми пораненько
Застукала воля легенько:
"Встань, сину, вже день далі буде!.."
О воле! О серце! О люде!

О воленько-мати, єдина,
Завчасно збудила ти сина, —
Тягяр ще лежить ми на груди…
О серце! О воле! О люди!

Тягар той ми віддих спирає,
А руки ланцюг ми тримає, —
Тягар се людської осуди…
О воле! О серце! О люди!

Но воля лиш шепнула слово,
І я підіймаюсь наново, —
Проч пута й тяжкі пересуди!
О воле! О серце! О люди!