(за мотивами французьких казок)
З Ріталія Заславського
Зійшлись мисливці, де ріка
Ховається у полі, —
Один хверцює голяка,
А двоє — зовсім голі.
І три рушниці — три стволи —
Несли вони з собою, —
Дві — не заряджені були,
А третя — без набою.
Десь бух-бух-бух неподалік —
Вони в зайців стріляли, —
Один од них одразу втік,
А двох — не наздогнали.
Вони спокійні, далебі, —
Луна пливе з долини,
В кишеню зайця пхнув собі
Той, хто без одежини.
І раптом — глип! — серед ялин
Стежини незнайомі
І дивний дім — немає стін,
Дверей і вікон в домі.
Вони у двері — тук-тук-тук,
Уже в ногах утома, —
Хазяїн вискочив на стук,
Хоча й не був удома.
— Пожити хочемо у вас, —
Один з них промовляє, —
Зварити зайця саме час,
А посуду — немає.
— До ваших послуг баняки
На кухні пречудові,
В трьох баняках — вода з ріки,
Та вибачте на слові,
Сказати хочу, хоч воно
Дрібниця, кожен знає, —
В двох баняках — розбите дно,
А в третім — дна немає.
— Їдеш ти на „Енеїду”? — Я? Чи їду? Е, не їду. — Їй сказав — їй-бо, не їдеш? — Я сказав їй, бо не їдиш…
Читати далі »
Повзли втікачі, де будяччя, де поле, Де трави ядучі, де пустки холодні, — У час, коли місяць, німуючи, коле — Мов буйвіл рогами — прачорні безодні…
Читати далі »
У вранішню тишу б’ються крила птахів. Самотній голос. Самотня зірка…
Читати далі »
І ось тепер, опанувавши ноти, Вслухаюсь я в свій посивілий спів, Свій голос чую — плетениці слів, Мов квіти в серпні, жухлі від спекоти…
Читати далі »
…і щастя це — хвилини півтори. Склепивши очі, тихо повтори: околиця… напівзабуті лиця… овече хутро… сині хутори…
Читати далі »