Треба слову радощів додати,
щоб уміло душу звеселяти.
Треба слову мудрості додати,
щоб зуміло все життя згадати.
Треба слову ніжності додати,
щоб уміло друзів пригортати.
Треба слову мужності додати,
щоб воно могло багнетом стати.
Та найбільш, я певен, –
слову треба
хліба-солі та землі і неба.
Чорнобривців насіяла мати у моїм світанковім краю. Та й навчила веснянки співати про квітучу надію свою…
Читати далі »
Любити жінку – відкривати світ, де святом зацвітає все буденне. Любити жінку – цілувати слід, де йшла вона і думала про мене…
Читати далі »
Священного братерства хліб несу, немов ужинок з поля. Не одцвітае серця цвіт, не заростає братства слід…
Читати далі »
Тихе батьківське поле за поліським селом розляглось. Все чекає когось, не діждеться когось…
Читати далі »
Я надумав малювати ліс, що з дитинства марився мені, Трави і дерева переніс – хай собі цвітуть на полотні…
Читати далі »