Торкнуся заповітної мети —
Кришталика — сніжиночки — крижинки, —
За мною запорошені стежинки
І — спалені — до спогадів мости.
Завією завіяні сліди.
І пам’ять про минуле забуває.
Торкнуся — і крижиночки немає,
І на долоні — крапелька води.
І спалахне, й засяє з висоти
Уже нова крижиночка. І знову,
Не вірячи ні досвіду, ні слову,
Торкнуся заповітної мети.
— Їдеш ти на „Енеїду”? — Я? Чи їду? Е, не їду. — Їй сказав — їй-бо, не їдеш? — Я сказав їй, бо не їдиш…
Читати далі »
Повзли втікачі, де будяччя, де поле, Де трави ядучі, де пустки холодні, — У час, коли місяць, німуючи, коле — Мов буйвіл рогами — прачорні безодні…
Читати далі »
У вранішню тишу б’ються крила птахів. Самотній голос. Самотня зірка…
Читати далі »
І ось тепер, опанувавши ноти, Вслухаюсь я в свій посивілий спів, Свій голос чую — плетениці слів, Мов квіти в серпні, жухлі від спекоти…
Читати далі »
…і щастя це — хвилини півтори. Склепивши очі, тихо повтори: околиця… напівзабуті лиця… овече хутро… сині хутори…
Читати далі »