Щойно червень, а пахне від лип, ніби в липні —
переповнена дійством напружена мить.
Передчасні світанки, мов сурми невсипні,
понад нами гучать, аж у грудях шумить.

Ще вокзали, мов нефи,— порожні і чисті,
ще на шпалах роса і прозорий перон,
але перші прожилки пожовкли у листі,
ніби торкнуті легко вологим пером.

Ми приходимо вчасно, як світло в кімнати,
нас вагони підносять на вищім витку,
але як наздогнати, ну як наздогнати
цю втікачку, цю зелень, солодку й терпку?