Ще о шостій ранку пітьма.
Непочатий сніг, наче луг.
І небес на небі нема,
тільки вітряні гнізда хуг.
Тільки вкутані у мішки
тьмяні ружі з-над холодів
знаменують земні стежки
на німих розпуттях садів.
Перша зміна о восьмій — час
освітити вікна і шлях.
Починається світло з нас,
ніби вічна вода в полях.
Ніби сіємо в чорну рань
перші крихти тепла зі жмень,
аж заблисне досвітня грань,
і від того довшає день.
І тому в осередді стуж,
під безоднями хмар і крон,
оживають глибини руж
і рушає рослинна кров…
Коли мандрівник повернувся додому, ступив за ворота, зійшов на поріг, здійнявши на плечі дорогу і втому, — всі радощі світу вляглися до ніг…
Читати далі »
Індія починається з того, що сняться сни про виправу на схід. І вони сюжетні, вони — наче фільм, по якому блукаєш героєм-зухом. Просто чуєш…
Читати далі »
Агов, мої маленькі чортенята! З-під свити я вас випущу на світ — туди, де кров з любов'ю черленяться, де пристрастей i пропастей сувій…
Читати далі »
Агов мої маленькі чортенята! З-під свити я вас випущу на світ - туди, де кров з любов'ю черленяться, де пристрастей і пропастей сувій…
Читати далі »
Панове публіка, для трепету і млості, для гостроти і свіжості в серцях репрезентуєм підземельні кості. Панове, всі ми ходим по мерцях…
Читати далі »