Ще о шостій ранку пітьма.
Непочатий сніг, наче луг.
І небес на небі нема,
тільки вітряні гнізда хуг.

Тільки вкутані у мішки
тьмяні ружі з-над холодів
знаменують земні стежки
на німих розпуттях садів.

Перша зміна о восьмій — час
освітити вікна і шлях.
Починається світло з нас,
ніби вічна вода в полях.

Ніби сіємо в чорну рань
перші крихти тепла зі жмень,
аж заблисне досвітня грань,
і від того довшає день.

І тому в осередді стуж,
під безоднями хмар і крон,
оживають глибини руж
і рушає рослинна кров…