(Басня)

В ставочку Пліточка дрібненька

Знічев’я зуздріла на удці черв’яка,

І так була раденька!
І думка то була така,

Щоб підвечірковать смачненько:
Ну, дейко! до його швиденько!

То збоку ускубне,
То спереду поцупить,
То хвостика лизне,
То знизу вп’ять підступить,
То вирне, то пірне,
То сіпне, то смикне,

Вовтузиться, ялозиться і пріє, —
Та ба!.. та ротеня таке узеньке, бач,

Що нічого не вдіє,
Хоч сядь — та й плач!

“Ой горенько мені на світоньку, — мовляє, —

За що мене так доля зневажає?

Тим пельку і живіт дала з ковальський міх,
Тим зуби, мов шпички; а нам, на глум, на сміх,

Рот шпилькою неначе простромила!..

Ой правду дядина небога говорила,
Що тільки на світі великим рибам жить!

А нам, малим, в кулак трубить!”

Так Пліточка в воді на долю нарікає,
А на гачку черв’як все хвостиком киває!..

Черв’як кива — аж ось! Зі дна
Гульк Щука!.. бовть!.. вона
За удку хіп!
А удка — сіп!..
З води шубовсть в окріп!..

“Ой лишенько! Оце ж як дядина збрехала!..” —

Із ляку Пліточка сказала.

І більш не скаржилась на долю пліточок,

За ласенький на удочці шматок:

Що Бог послав, — чи то багато, чи то трошки, —

В кушир залізши, їла мовчки!

2 ноября 1827 г.