А наше родове ім'я
це – трохи більше, ніж ти і я.
Це пам'ять про тих, кого вже нема,
це пісня, що нас на крила здійма.
Це поле і плуг, що стоїть в борозні
і не ржавіє з роками.
Це зоря, що лежить у криниці на дні,
і можна торкнутись руками.
Це сивий наш колос житній,
і яблуня під вікном,
і те, як життя прожити
судилося нам обом.
Чорнобривців насіяла мати у моїм світанковім краю. Та й навчила веснянки співати про квітучу надію свою…
Читати далі »
Любити жінку – відкривати світ, де святом зацвітає все буденне. Любити жінку – цілувати слід, де йшла вона і думала про мене…
Читати далі »
Священного братерства хліб несу, немов ужинок з поля. Не одцвітае серця цвіт, не заростає братства слід…
Читати далі »
Тихе батьківське поле за поліським селом розляглось. Все чекає когось, не діждеться когось…
Читати далі »
Я надумав малювати ліс, що з дитинства марився мені, Трави і дерева переніс – хай собі цвітуть на полотні…
Читати далі »