Пташиний подих губиться в тумані,
Там зору зліт навпомацки, сліпма,
Фраґменти крил, і крил уже нема,
В тумані тануть порухи останні.

Торкаюся руками обома
Холодної непізнаної хлані,
Але немає дотику в торканні,
Яке нещадний безмір обійма.

Минулося. Лягає на чоло
Остання вогка тінь, і та вже тане.
А може, цей туман — то тільки тло

Незмінності, це марево туманне
Розвіється і знов мені постане
Усе таке достоту, як було?