Прислухаюсь,
як спить мій син,
щось до світу шепоче він,
прислухаюсь.
Чую сон і зітхання його,
а в дитячому серці вогонь...
Прислухаюсь,
мов до сонця, що в травах стоїть,
мов до птиці, що лине в блакить.
Прислухаюсь,
як росте непосида малий,
мов до власних жадань і надій.
Прислухаюсь,
мов до спраги моєї землі,
до зерна, що не спить у ріллі,
прислухаюсь...
Чую всесвіт і материн світ,
Чую сина – і сон, і політ.
Прислухаюсь...
Микола Сингаївський
Прислухаюсь
Залиште коментар
Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.
Cackle
Чорнобривців насіяла мати у моїм світанковім краю. Та й навчила веснянки співати про квітучу надію свою…
Читати далі »
Любити жінку – відкривати світ, де святом зацвітає все буденне. Любити жінку – цілувати слід, де йшла вона і думала про мене…
Читати далі »
Священного братерства хліб несу, немов ужинок з поля. Не одцвітае серця цвіт, не заростає братства слід…
Читати далі »
Тихе батьківське поле за поліським селом розляглось. Все чекає когось, не діждеться когось…
Читати далі »
Я надумав малювати ліс, що з дитинства марився мені, Трави і дерева переніс – хай собі цвітуть на полотні…
Читати далі »