Стріла вобла
одоробла,
заспівала
про бистрінь.
Як та вобла
осто…
геть усім,
кого не стрінь!
____________________
Від автора: Одоробло й подібні до нього не сприймають вобли них спогадів про бистрінь, бо, на відміну од вобли, не мають дитинства, юності, а відтак — здатності спогадувати і, власне, пам’яті (зокрема — історичної).
© Мойсей Фішбейн. Всі права застережені.
— Їдеш ти на „Енеїду”? — Я? Чи їду? Е, не їду. — Їй сказав — їй-бо, не їдеш? — Я сказав їй, бо не їдиш…
Читати далі »
Повзли втікачі, де будяччя, де поле, Де трави ядучі, де пустки холодні, — У час, коли місяць, німуючи, коле — Мов буйвіл рогами — прачорні безодні…
Читати далі »
У вранішню тишу б’ються крила птахів. Самотній голос. Самотня зірка…
Читати далі »
І ось тепер, опанувавши ноти, Вслухаюсь я в свій посивілий спів, Свій голос чую — плетениці слів, Мов квіти в серпні, жухлі від спекоти…
Читати далі »
…і щастя це — хвилини півтори. Склепивши очі, тихо повтори: околиця… напівзабуті лиця… овече хутро… сині хутори…
Читати далі »