Посипав з хвої світлий пил.
А зір — замало.
І ріща із останніх сил
мені палало.
Я миттю переплив ріку
і пісню млосну.
А ти сто літ, як в сардаку
пішла на Босну.
З тобою мати і брати,
й вуйки з вуйнами.
А світлий пил із темноти
завис над нами.
Під сардаками — киптарі
і груди, й тиша…
Лиш на зарінку угорі
палає ріща.
І засипає світлий пил
цю твердь по сволок.
Ти йдеш по нім
з останніх сил.
І грає волох.
Був такий день, коли не можна нічого тягти з лісу, бо прилізе гадина додому. Були такі слова…
Читати далі »
Ти мусиш танцювати аркан. Хоч раз. Хоч раз ти повинен відчути, як тяжко рветься на цій землі…
Читати далі »
Ти мені сказала, що три дні тому між літаючого листу бачила смереку на груні: на боках — від моху — попелисту…
Читати далі »
А вовну її першу повезли в бесагах за море, і другу її вовну в тих бесагах за море повезли…
Читати далі »
Дерево тремо об дерево, доки не народиться вона. Вона помирає тільки раз, тому бережемо її…
Читати далі »