Я звідси вам – з Поліщини, пишу,
ж- вас, брати, слова летять гінцями.
Я спогади неквапно ворушу,
то з Гомельщини віють чебрецями.
Ввила барва нашої землі
яшмі щоднини бачиться і сниться,
ж знали ми – дорослі і малі,
що є і в нас пелюсточка-зірниця.
Нам зорі відкриваються здаля,
а серце друга завжди нам відкрите.
Людської дружби кронисте гілля
як піснями, перевите.
І плодоносить для прийдешніх літ,
і ми його покликання свідомі:
Братерства нашого насущний хліб
На кожному столі у спільнім домі.
Пильнуймо ж найдорожчий скарб життя,
що нам від роду в спадок заповіданий.
Як вічно рідні мати і дитя,
і ми живем по материнству рідними.
Натхненна і співуча в нас рідня,
і серед них же зайві ми, поети.
Ми завжди сурмачі нового дня,
ми зореносці доброї планети.
Чорнобривців насіяла мати у моїм світанковім краю. Та й навчила веснянки співати про квітучу надію свою…
Читати далі »
Любити жінку – відкривати світ, де святом зацвітає все буденне. Любити жінку – цілувати слід, де йшла вона і думала про мене…
Читати далі »
Священного братерства хліб несу, немов ужинок з поля. Не одцвітае серця цвіт, не заростає братства слід…
Читати далі »
Тихе батьківське поле за поліським селом розляглось. Все чекає когось, не діждеться когось…
Читати далі »
Я надумав малювати ліс, що з дитинства марився мені, Трави і дерева переніс – хай собі цвітуть на полотні…
Читати далі »