Любов к отчизні, де героїть,—
поет повчає земляків,
але сирітства їх не згоїть
рядок, що з неба їм злетів.
Бо де вона, твоя вітчизна?
Пече питання, мов трутизна:
чи ця садиба многоцінна,
чи ця Полтава провінційна?
Ці вітряки і винокурні,
ці килими левад медвяних
чи ці пухкі й вельможні дурні
у тарантасах і ридванах?
Чи ця імперія Російська,
що під шпіцрутени лягла?
А тюрм! а кріпостей! а війська!
Їм таки й справді «несть числа».
Чи ту якусь підземну Трою
побачив, біль її та скін:
Зробили з неї скирту гною,
він ще й жартує, чортів син!
То чорт його на жарти пхає
чи божий смуток напосів?
Тут Котляревський затихає
і пише оди до князів.
Коли мандрівник повернувся додому, ступив за ворота, зійшов на поріг, здійнявши на плечі дорогу і втому, — всі радощі світу вляглися до ніг…
Читати далі »
Індія починається з того, що сняться сни про виправу на схід. І вони сюжетні, вони — наче фільм, по якому блукаєш героєм-зухом. Просто чуєш…
Читати далі »
Агов, мої маленькі чортенята! З-під свити я вас випущу на світ — туди, де кров з любов'ю черленяться, де пристрастей i пропастей сувій…
Читати далі »
Агов мої маленькі чортенята! З-під свити я вас випущу на світ - туди, де кров з любов'ю черленяться, де пристрастей і пропастей сувій…
Читати далі »
Панове публіка, для трепету і млості, для гостроти і свіжості в серцях репрезентуєм підземельні кості. Панове, всі ми ходим по мерцях…
Читати далі »