„Хай буде благословен прихід твій —
Бич Бога, якому я служу, і не мені
зупиняти тебе”.

Слова св. Лу, архиєпископа Труаського,
звернені до Аттіли.

Чортівня завила, загуляла
По Росії — мерхне білий світ, —
Рве, шматує сніжні запинала
Зимний, льодовий Північний Схід.

Вітер цей спізнало дике поле,
Тундри, гори, плоскогір’я голе,
Чорний вітер крижаних рівнин
Над помор’ям, над поліссям свище, —
Згарище, погроми, бойовище,
Мідні зорі, полум’я руїн.

Вітер цей — він був нам вірним другом,
В лихолітті стугонів услід —
Сотні літ ми йшли назустріч хуґам,
З Півдня йшли ми — на Північний Схід.

Війте, війте, снігові стихії,
Хай гроби вкриває білина.
В цьому вітрі — вся судьба Росії,
Вся судьба, шалена і жахна.
В цьому вітрі — гніт ланців пудових,
Русь Малют, Іванів, Ґодунових —
Хижаків, опрічників, стрільців,
Лютих білувальників людини,
Чортогону, хвищі, хуртовини —
Царський спадок для більшовиків.

Що мінялось? Клейна і клейноди?
Всюди шаленіє гураґан.
У тиранах — вибухи свободи,
В комісарах — приспаний тиран.
Вбить на палю, всипати отрути,
Всупереч природі швиргонути
Крізь віки майбутніх божевіль —
Знов те саме, знов той самий хміль.

Вчора, нині, завше: горлорізи,
Вовчі морди, машкари, мармизи,
П’яні крики вчаділих тварюк,
Дика праця нишпорки й жандарма,
Зашморги, катівні, ґрати, ярма,
Каторга, шпіцрутени, канчук,
Моторошне сниво муштрування,
Шерегів, парадів, шикування,
Павлів, Аракчеєвих, Петрів,
Ґатчін і жахливих Петербурґів,
Мрії ненажерливих хірургів
І шалені замахи катів,
І розгул звіроти навісної, —
Ще не всі розгорнуто сувої,
Є ще не спогадані кати:
Маячня й страхіття чрєзвичайок —
Ні Москва, ні Астрахань, ні Яїк
Більшої не знали гіркоти.

Край нам груди, бий, пали війною,
Розбратом, різнею нищівною, —
Сотні літ — назустріч всім вітрам,
Сотні літ — у крижаній пустелі, —
Не дійти і згинути в хурделі
Чи знайти сплюндрований наш храм. —
Над усе нам — задуми Господні, —
Підемо і приймемо — поклич!
Вихоре полярної Безодні —
Я тебе вітаю — Божий бич!