— Грабар незграбно вмиє грабки,
Все погребе у погреби.
— Гра! Пограбовано гроби!
— Там, у гробах, усі до крапки:
Араби, рабини, раби!
— Аби варнякати. Араб там?
— Не має значення. А раптом?
— Ну, годі. Висновки роби.
— Не тра!… Чортиськове жюрі
Нутра воліє, а не трапів.
— Ти на сатрапів трап натрапив?
— Ажур!
— Зажура. Ми в журі.
— А ще ощирені щурі
Щорічно служать Асмодею!
— Щурам ти ще раз дав ідею?
— То щира правда, mon cheri!
— Їдеш ти на „Енеїду”? — Я? Чи їду? Е, не їду. — Їй сказав — їй-бо, не їдеш? — Я сказав їй, бо не їдиш…
Читати далі »
Повзли втікачі, де будяччя, де поле, Де трави ядучі, де пустки холодні, — У час, коли місяць, німуючи, коле — Мов буйвіл рогами — прачорні безодні…
Читати далі »
У вранішню тишу б’ються крила птахів. Самотній голос. Самотня зірка…
Читати далі »
І ось тепер, опанувавши ноти, Вслухаюсь я в свій посивілий спів, Свій голос чую — плетениці слів, Мов квіти в серпні, жухлі від спекоти…
Читати далі »
…і щастя це — хвилини півтори. Склепивши очі, тихо повтори: околиця… напівзабуті лиця… овече хутро… сині хутори…
Читати далі »