Мойсей Фішбейн

Омана

Я чекаю на тебе;
ось несуть мертвяка
(він глузує з твоєї краси)
до вічного спокою.

Мої руки линуть по твоєму обличчю-без-завтра,
все в ньому відбито в цю мить
напруги
й примар,
все правда в цю мить — навіть безум.

Твої блукаючі очі поринають повільно
в мене.

То кохання було
чи, може,
промінь жахної самотності,
сховок від себе самого лиш на мить,
чи дотик до лона землі,
в яке впала зоря.

Увага:

Якщо Ви помітили будь-яку помилку або недоречність, виділіть необхідний текст і натисніть тут, щоб сповістити нам про це.