Пасажир лягає спати й каже провідниці:
— Збудіть мене на станції Глибокі Криниці.
В мене нерви не в порядку, так ви пам'ятайте.
Як вставати не захочу, за ноги стягайте.
Якщо буду відбиватись, навіть в зуби двину,
То візьміть ви на підмогу якогось мужчину,
Тягніть мене до виходу і випхніть у спину.
Я, як сильно розісплюся, — в мене не всі дома…
Не забудьте, що полиця моя — тридцять сьома.
Прокинувся пасажир той, як стало світати.
— Де, — гукає, — провідниця? Де, бісова мати?
Чому мене не збудила? Не зна свого діла?
Як почула провідниця — мало не зомліла.
— Це ж ми, — каже, — на станції Глибокі Криниці
Стягли гуртом чоловіка з іншої полиці.
Він пручався, відбивався, за східці чіплявся.
До самого семафора за поїздом гнався.