Немов прокинувся… І хоч
бо щось силкуюся згадати
зі сну.
Немов підходить мати.
А від отав надходить дощ.
“Я, мамо, ще не пригадав…” –
моїм він голосом шепоче.
Тріпоче… Бо чільце дівоче
й лице жіноче цілував.
“Ще й не пригадуй…” – вже своїм
шепоче голосом. Тріпоче…
Не вирвати чільце дівоче
з отав космацьких, бо під ним
волосся глухо палахкоче.
Був такий день, коли не можна нічого тягти з лісу, бо прилізе гадина додому. Були такі слова…
Читати далі »
Ти мусиш танцювати аркан. Хоч раз. Хоч раз ти повинен відчути, як тяжко рветься на цій землі…
Читати далі »
Ти мені сказала, що три дні тому між літаючого листу бачила смереку на груні: на боках — від моху — попелисту…
Читати далі »
Дерево тремо об дерево, доки не народиться вона. Вона помирає тільки раз, тому бережемо її…
Читати далі »
А вовну її першу повезли в бесагах за море, і другу її вовну в тих бесагах за море повезли…
Читати далі »