Микола Сингаївський

Не одцвітає сад

А. Самойленку

Не одцвітає сад,
і зеленіє рута.
Згадалася мені
мелодія забута.

Для зрілої душі
вмить принесла обнову.
Від матері я чув
її співучу мову.

І пісня ожила
про три криниці в полі,
про нелегку любов,
про три дівочі долі.
Я сам її співав
і нею жив роками.
А нині спалахнув –
і серцем, і думками.

Вона мов не вона –
болюча і вразлива.
То спекою війне,
а то впаде, як злива.
Здається, меж нема –
така жива, розкута.
Не одцвітає сад,
і зеленіє рута.

Я весь чуттями там –
в краю льонів, живиці.
О, ще не раз прийду –
напитися з криниці.

Увага:

Якщо Ви помітили будь-яку помилку або недоречність, виділіть необхідний текст і натисніть тут, щоб сповістити нам про це.


Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle