Не можу забути!
Не гоїться рана!
Мов жалібні нути
із струн теорбана
чи голосно грають,
чи ледве їх чути,
все жалем проймають —
не можу забути!
Не гоїться рана,
хоч мию сльозами,
хоч час на ню капле
цілющі бальзами,
хоч сонечко гріє
і зірка рум'яна
цілує, яріє —
не гоїться рана!
Хоч як ти далеко,
я все тебе бачу;
хоч стратив давно вже,
щодень тебе трачу;
хоч люта розпука
минулася п'яна
і клином розлука,
гадюка погана,
лежить поміж нами,
дівчино кохана, —
кохання без тями,
не гоїться рана.
Повість історична — се не історія. Історикові ходить передовсім о вислідження правди……
Читати далі »
Вічний революцйонер — Дух, що тіло рве до бою, Рве за поступ, щастя й волю, — Він живе, він ще не вмер…
Читати далі »
Надійшла весна прекрасна, Многоцвітна, тепла, ясна, Мов дівчина у вінку...…
Читати далі »
Ой ти, дівчино, з горіха зерня, Чом твоє серденько — колюче терня? Чом твої устонька — тиха молитва, А твоє слово остре, як бритва…
Читати далі »
Як почуєш вночі край свойого вікна, Що щось плаче і хлипає важко, Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна, Не дивися в той бік, моя пташко…
Читати далі »