Найтонша ватра не згаса
під небесами,
немов тримає небеса
у тьмі над нами
лише вона. Одним одна.
Тому й тримає.
І є печаль, і є вина,
й злоби немає.
Але нема і доброти
і вже не буде.
Бо ватра ця із темноти
не вскочить в груди.
І не розпалить більше нас,
ми с-славно гаснем,
бо ж був і в нас Великий Князь,
був Сонцем Ясним.
Затонко, ватерко, гориш.
Заостро, фрілко.
Стримиш у грудях ніби ніж —
в моїх замілко.
Був такий день, коли не можна нічого тягти з лісу, бо прилізе гадина додому. Були такі слова…
Читати далі »
Ти мусиш танцювати аркан. Хоч раз. Хоч раз ти повинен відчути, як тяжко рветься на цій землі…
Читати далі »
Ти мені сказала, що три дні тому між літаючого листу бачила смереку на груні: на боках — від моху — попелисту…
Читати далі »
Дерево тремо об дерево, доки не народиться вона. Вона помирає тільки раз, тому бережемо її…
Читати далі »
А вовну її першу повезли в бесагах за море, і другу її вовну в тих бесагах за море повезли…
Читати далі »