Краю наш, потоки й гори,
Ниви, молоти, собори,
Ти прийдешнього ім’я!
Все до величі готове,
Славні сестри і братове,
Славна Австріє моя!
Ти шляхетніша і вища
За незгоди й бойовища,
Твоє серце нам сія.
Ти віки нам відкривала,
Предківщино витривала,
Мужня Австріє моя!
Воле, віро і надіє,
Нам нова доба радіє,
Ми згуртована сім’я.
Ми йдемо коханим краєм,
Ми Вітчизні присягаєм,
Люба Австріє моя!
— Їдеш ти на „Енеїду”? — Я? Чи їду? Е, не їду. — Їй сказав — їй-бо, не їдеш? — Я сказав їй, бо не їдиш…
Читати далі »
Повзли втікачі, де будяччя, де поле, Де трави ядучі, де пустки холодні, — У час, коли місяць, німуючи, коле — Мов буйвіл рогами — прачорні безодні…
Читати далі »
У вранішню тишу б’ються крила птахів. Самотній голос. Самотня зірка…
Читати далі »
І ось тепер, опанувавши ноти, Вслухаюсь я в свій посивілий спів, Свій голос чую — плетениці слів, Мов квіти в серпні, жухлі від спекоти…
Читати далі »
…і щастя це — хвилини півтори. Склепивши очі, тихо повтори: околиця… напівзабуті лиця… овече хутро… сині хутори…
Читати далі »