Я не вмію прощатись,
мені важко прощатись з тобою, Праго,
як закоханому з любов'ю.
В надвечір'ї твоєму,
у бузковому присмерку
я дивитимусь на Градчани,
як хлопчисько вчарований.
Потім буду повторювать
мову парків, і вулиць,
і мелодію празьких незмовкаючих дзвонів.
А крізь дзвони
із Вишеграда голос Незвала я почую.
Обізвуся на тужний голос,
що поети лишають людству.
І стоятиму на Вишеграді,
де живуть трудолюби одвічні,
що й по смерті говорять.
Де конвалії з усієї Чехії
цвітуть на могилі Махи.
А звідси – рукою подати –
я піду на Петржін, замріявшись,
де вінок сплітав Карел Маха
і мріяв, що цвітом воскресне.
і не буде з життям прощатись.
Так і я не вмію прощатись,
розлучатись з тобою, Праго.
Я у мріях вертаюсь до тебе, –
щастя – двічі в життя повертатись.
Микола Сингаївський
На прощання
Залиште коментар
Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.
Cackle
Чорнобривців насіяла мати у моїм світанковім краю. Та й навчила веснянки співати про квітучу надію свою…
Читати далі »
Любити жінку – відкривати світ, де святом зацвітає все буденне. Любити жінку – цілувати слід, де йшла вона і думала про мене…
Читати далі »
Священного братерства хліб несу, немов ужинок з поля. Не одцвітае серця цвіт, не заростає братства слід…
Читати далі »
Тихе батьківське поле за поліським селом розляглось. Все чекає когось, не діждеться когось…
Читати далі »
Я надумав малювати ліс, що з дитинства марився мені, Трави і дерева переніс – хай собі цвітуть на полотні…
Читати далі »