П.Тичині
Червонобоким яблуком округлим
Скотився день, доспілий і тяжкий,
І ніч повільним помахом руки
Широкі тіні чорним пише вуглем.
Солодко стрілою пізній цвіт,
Скрадаючися, приморозок ранить.
Дзвенить земля, як кований копит.
Зима прийде — і серця не обманить.
Все буде так, як писано в книжках:
Зірчастий сніг, легкий на вітах іній
І голоси самотні у полях.
Та й по снігах, метелицях поплине,
Як у дзвінких, незміряних морях,
Невірний човен вірної людини.
У теплі дні збирання винограду ЇЇ він стрів. На мулах нешвидких Вона верталась із ясного саду, Ясна, як сад, і радісна, як сміх…
Читати далі »
Старі будинки ажурові І кожен камінь — вічний слід Давно минулої любові, Умерлих літ, безсмертних літ…
Читати далі »
З-під неба теплого і вірного, як друг, Перенесли її під наше небо змінне. Як слово зрадника. І чорної вершини Безсила пада тінь на потьмарілий луг…
Читати далі »
Я звик високо голову держати, Бо маю честь і мужність без догани; Хай сам король мені у вічі гляне, — Не опущу я їх, кохана мати…
Читати далі »
Коли усе в тумані життьовому Загубиться і не лишить слідів, Не хочеться ні з дому, ні додому, Бо й там, і там огонь давно згорів…
Читати далі »