ми стаємо щоразу легшими
о десятій ранку по закінченні процедур виходимо
всі в однакових фланелевих піжамах
в наших руках дедалі більше невагомості
ходимо парком старої садиби
граємо в доміно біля гіпсової купальниці над водою
по обіді граємо в доміно у палатах
іноді нянька висварить когось
хто наслідив колошами на музейному килимі
граємо у доміно дивимось у вікна
часом повз оранжерею і літню альтанку
проносять когось такого
укритого твердим накрохмаленим простирадлом
їмо яблука
в наших очах щораз більше ясності
до пізньої ночі тишком розповідаємо анекдоти
водночас прислухаємось
коли ж нарешті вирине з лісосмуги
той сліпучий експрес далекого прямування