Дорога жовта під ногами,
блакитне небо понад нами.
Іду незнаними шляхами.
Людина — вічний пілігрим.
Тужу за сміхом і весною,
співають птахи понад мною,
дзвінкі пісні пливуть ясою
перед паломником німим.
На плечах свій несу тягар,
у синій скрині Божий дар,
хоч палить спеки лютий жар,
хоч батогом бичує злим.
І так мандрую без упину,
мов чотки, пхаю кожну днину,
і аж тоді я відпочину,
колий дійду в Єрусалим.
Народився бог на санях в лемківськім містечку Дуклі. Прийшли лемки у крисанях і принесли місяць круглий…
Читати далі »
Тешуть теслі з срібла сани, стелиться сніжиста путь. На тих санях в синь незнану Дитя боже повезуть…
Читати далі »
Весна — неначе карусель, на каруселі білі коні. Гірське село в садах морель, і місяць, мов тюльпан, червоний…
Читати далі »
Настурцій ніч і ніч конвалій Пливе музика радієва. В саду тривожний жду - ніч палить - тебе, далека зоре, Єво…
Читати далі »
…
Читати далі »