Не від москалів, не від арабів,
не від казна-кого чи жидів —
наш народ від тебе зголодрабів,
поки ти народом володів.
Ти захланне, ти одноклітинне.
Наша кров тобі шлунковий сік —
(nota bene) аж допоки ти не
зникнеш геть. Чи не подохнеш (sic!).
Не від москалів, не від арабів,
не від казна-кого чи жидів —
наш народ від тебе зголодрабів,
поки ти народом володів.
Ти захланне, ти одноклітинне.
Наша кров тобі шлунковий сік —
(nota bene) аж допоки ти не
зникнеш геть. Чи не подохнеш (sic!).
— Їдеш ти на „Енеїду”? — Я? Чи їду? Е, не їду. — Їй сказав — їй-бо, не їдеш? — Я сказав їй, бо не їдиш…
Читати далі »
Повзли втікачі, де будяччя, де поле, Де трави ядучі, де пустки холодні, — У час, коли місяць, німуючи, коле — Мов буйвіл рогами — прачорні безодні…
Читати далі »
У вранішню тишу б’ються крила птахів. Самотній голос. Самотня зірка…
Читати далі »
І ось тепер, опанувавши ноти, Вслухаюсь я в свій посивілий спів, Свій голос чую — плетениці слів, Мов квіти в серпні, жухлі від спекоти…
Читати далі »
…і щастя це — хвилини півтори. Склепивши очі, тихо повтори: околиця… напівзабуті лиця… овече хутро… сині хутори…
Читати далі »