Наші святочні пориви — палкі та вознеслі,
ніби й не нам волокти цю планиду грузьку.
Далі, все далі від нас рибалки і теслі,
Тільки предвічні сліди на воді та піску.

Годі рибалити, браття — глибини стемніли:
риба з морів у бляшанки тісні запливла.
Наші обійми схололи, обличчя змарніли
В холоді надто блискучих будівель зі скла.

Між синтетичних ялинок шукаємо віху:
як розпізнати майбутнє, о куле скляна?
Акумулятор для німба — винахід віку,
на видноколі — вогнетривка купина.

Щось ми згубили (а може, знайшли) на розпутті,
тут, в епіцентрі іржавих дротів та епох.
З тихим благанням дивиться в очі майбутні
наш до ялинки підвішений крихітка-бог.