І кінь тебе поніс через потік.
Для тебе ліжник на коня накинув
панашко.
Він коня твого зарік
на воду й камінь, блискавки і глину.
І кінь пішов на воду,
і поніс
тебе через потік.
І ліг на воду
узір барвистий ліжника.
І ліс
осінній розірвав його зі споду.
Ти глянула у воду:
не стає
одної барви — щоб лице погладить.
Спізнилось у воді лице твоє —
умре в узорі,
не спинившись навіть.
А кінь тебе несе через потік.
А кінь тебе несе в осінній праліс.
Не вирветься на твердь узорний лик.
Зімкнулись води,
щоб сліди зостались.
Був такий день, коли не можна нічого тягти з лісу, бо прилізе гадина додому. Були такі слова…
Читати далі »
Ти мусиш танцювати аркан. Хоч раз. Хоч раз ти повинен відчути, як тяжко рветься на цій землі…
Читати далі »
Ти мені сказала, що три дні тому між літаючого листу бачила смереку на груні: на боках — від моху — попелисту…
Читати далі »
А вовну її першу повезли в бесагах за море, і другу її вовну в тих бесагах за море повезли…
Читати далі »
Дерево тремо об дерево, доки не народиться вона. Вона помирає тільки раз, тому бережемо її…
Читати далі »