Ходить одуд моріжком,
Під гайком, понад лужком.
У тривозі походжає,
Пташенят своїх шукає.
У гнізді було п'ятірко,
Та розбіглись по траві.
Стало одудові гірко
На стежині луговій.
Безпорадні пташенятка
Розгубились по лужку,
Не знайдуть гніздечка-хатки,
Ще попадають в ріку.
Одуд кличе їх, скликає,
Добрий виламавши прут:
«Ось гніздечко,– промовляє,-
Одут-тут, одут-тут...»
Вечорами пахнуть матіоли, Тихо листям липа шелестить. Я тебе люблю і вже ніколи У житті не зможу розлюбить…
Читати далі »
Під чорноземом, Під суглинками і пісками Пролежало скіфське зерно віками В невеличкім кургані…
Читати далі »
І на Вкраїні білі ночі! Це коли ніжним білим цвітом Черешні в селах зацвітають, Коли в садах буяє повінь…
Читати далі »
Мене питають: «Ти чого мовчиш? Чого задуманий, зажурений сидиш?» А що сказати їм – не відаю, не знаю: Я в мить таку з тобою розмовляю…
Читати далі »
Я маленький, я русявий... А мати ласкаво: «Ходім, сину, до берега, Будем рогіз рвати…
Читати далі »