1

Я фіміаму не каджу колоді
Золоченій, всередині пустій;
Не простягну руки людині тій,
Що обкрадає все святе, як злодій.

Повіїній не уклонюся вроді,
Що безсоромність — мов окраса їй;
Кумир в кареті їде золотій,
Та запрягти мене у неї годі.

Я добре знаю: гордий дуб загине,
Але хисткої не зламать тростини,
Що хилить вітер, буря нагина.

Але скажи, нащо здалась вона?
За паличку чепурунові стати
Чи порох із одежі вибивати.