Я витесав поему з срібла,
поема — мов ялиця.
Весна спинилась і приблідла,
мов з дива молодиця.
Співай, сокиро, теслі безум,
розтісуй пісню знову!
Углиб, до дна співуче лезо
встромляю в корінь слова.
Я витесав поему з срібла,
поема — мов ялиця.
Весна спинилась і приблідла,
мов з дива молодиця.
Співай, сокиро, теслі безум,
розтісуй пісню знову!
Углиб, до дна співуче лезо
встромляю в корінь слова.
Народився бог на санях в лемківськім містечку Дуклі. Прийшли лемки у крисанях і принесли місяць круглий…
Читати далі »
Тешуть теслі з срібла сани, стелиться сніжиста путь. На тих санях в синь незнану Дитя боже повезуть…
Читати далі »
Весна — неначе карусель, на каруселі білі коні. Гірське село в садах морель, і місяць, мов тюльпан, червоний…
Читати далі »
Настурцій ніч і ніч конвалій Пливе музика радієва. В саду тривожний жду - ніч палить - тебе, далека зоре, Єво…
Читати далі »
…
Читати далі »