Скільки над ним
та громів прогриміло,
перегоріло,
прогомоніло.
Тільки ж води
із того джерела
не вб'єш
і не вичерпаєш до дна.
Смерть упивалась,
скорбота пила,
навіть не випила хижа війна.
Його забували,
та в спеку, було,
шукали до нього сліду.
Було джерело.
І живе джерело.
І житиме ще для світу!
Чорнобривців насіяла мати у моїм світанковім краю. Та й навчила веснянки співати про квітучу надію свою…
Читати далі »
Любити жінку – відкривати світ, де святом зацвітає все буденне. Любити жінку – цілувати слід, де йшла вона і думала про мене…
Читати далі »
Священного братерства хліб несу, немов ужинок з поля. Не одцвітае серця цвіт, не заростає братства слід…
Читати далі »
Тихе батьківське поле за поліським селом розляглось. Все чекає когось, не діждеться когось…
Читати далі »
Я надумав малювати ліс, що з дитинства марився мені, Трави і дерева переніс – хай собі цвітуть на полотні…
Читати далі »