Біліє березовий гай,
Вибілює вітами небо,
Зорею горить небокрай.
Я згадую ніжно про тебе.
Як тільки-но сонце зійде,
У небі дзвенять колокільця,
То жайворон пісню веде,
Промінням висвітлює крильця.
Повсюди дзвенить далина,
Земля прокидається зрання.
І проліском квітне весна
У це березневе світання.
Іду між берізок тонких,
Рву проліски сині, мов небо,
Чи тільки торкнуся до них –
І згадую ніжно про тебе.
Вечорами пахнуть матіоли, Тихо листям липа шелестить. Я тебе люблю і вже ніколи У житті не зможу розлюбить…
Читати далі »
Під чорноземом, Під суглинками і пісками Пролежало скіфське зерно віками В невеличкім кургані…
Читати далі »
І на Вкраїні білі ночі! Це коли ніжним білим цвітом Черешні в селах зацвітають, Коли в садах буяє повінь…
Читати далі »
Мене питають: «Ти чого мовчиш? Чого задуманий, зажурений сидиш?» А що сказати їм – не відаю, не знаю: Я в мить таку з тобою розмовляю…
Читати далі »
Я маленький, я русявий... А мати ласкаво: «Ходім, сину, до берега, Будем рогіз рвати…
Читати далі »