Юрій Андрухович

Атланти і хліб

Увечері, коли зійде горіння
зірок і ліхтарів, і наші очі
такі стають глибокі, аж пророчі,
а руки від утоми — мов коріння,
і в суєту життя, немов у кліті,
пірнаємо,— в освітлені крамниці,
вони стоять повз нас, розвівши лікті,—
опуклі м’язи, ребра та очниці.

А винограду плетиво зелене
тече по них. А в них стражденні пози,
бо спрагло й невтоленно, ніби лози
у товщі кам’яній, шумують вени.
Вони у серце міста наче влиті,
коли у змигах ламп, немов у злоті,
з машин вантажать хліб, розвівши лікті,
такі ж атланти, тільки з крові й плоті.

Будинків старочасних атрибути,
пониклі під сторічною вагою,
посічені грозою та югою.
Їм довелося в цьому світі бути,
коли зі смерті збуреного плину
летів метал, відлитий у снаряди.
І лихолітній хліб — їстівну глину —
ділили по картках — життя заради,

той самий хліб!..

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle

Інші твори автора

Інші твори в розділі «Юрій Андрухович»