Ані світиночки в темряві, ані
Голосу темної корби, коли
Поза криницею тихі воли
Бачили, як до пресвітлої Пані —
Там, де краплини живої смоли,
Там, де худобина в переступанні, —
Впала лелітка, молися й моли
Вдосвіта, поміж зелa і золи,
Попелу й цвіту: „Затьмарено бані,
Ані світиночки в темряві, ані
Голосу корби. Хай буде. Звели”.
— Їдеш ти на „Енеїду”? — Я? Чи їду? Е, не їду. — Їй сказав — їй-бо, не їдеш? — Я сказав їй, бо не їдиш…
Читати далі »
Повзли втікачі, де будяччя, де поле, Де трави ядучі, де пустки холодні, — У час, коли місяць, німуючи, коле — Мов буйвіл рогами — прачорні безодні…
Читати далі »
У вранішню тишу б’ються крила птахів. Самотній голос. Самотня зірка…
Читати далі »
І ось тепер, опанувавши ноти, Вслухаюсь я в свій посивілий спів, Свій голос чую — плетениці слів, Мов квіти в серпні, жухлі від спекоти…
Читати далі »
…і щастя це — хвилини півтори. Склепивши очі, тихо повтори: околиця… напівзабуті лиця… овече хутро… сині хутори…
Читати далі »