В реторті вариться коктейль —
твоя й моя першооснова,
якої давній менестрель
шукав із музики і слова, —
в реторті вариться коктейль
(oh, yes, my baby!)
Я — Фауст, Гамлет, Вільгельм Тель!
Я сплю на небі!

Та будні стомлено шиплять
в розпечених побитих тиглях,
і в суміші отій киплять
сполуки спогадів застиглих.
Коли по буднях ти пройдеш, —
чи ж обійдешся без подряпин?
Коли в букетах подаєш
надії від сльоти продряглі,
та от впадеш з високих веж
(oh, yes, my baby!),
побачиш — на землі живеш,
а зірка в небі!

Але всі рани заживуть,
смарагдами всі сльзи стануть,
коли цілунки проженуть
слова олжі — поза устами.
павутинки наших душ
знайдуть свою першооснову,
немов пелюстки наших руж —
розкриються цнотливо знову:
"Це ти?" — "Це я, твій сум і щем…"
(oh, yes, my baby!) —
я загорну тебе плащем,
немов на небі…

(Перед нами суцвіття схиляються в ти-
ші, то які ж вони в небі, коли й тут най-
ясніші?..)