А небо підкорити не вдається:
воно сьогодні зорями сміється,
а завтра в хмарах плаче без упину,
у морі топлячи сльозу-краплину.
Я прагнув з літака його пізнати
чи зупинити у людських зіницях.
Та вмить згадав, як проводжала мати
і як чекала в зорях-таємницях.
Я вдячний пам'яті за щирий спомин,
за тихий образ матері моєї.
А клаптик неба
треба в кожнім домі,
коли воно над отчою землею.
Чорнобривців насіяла мати у моїм світанковім краю. Та й навчила веснянки співати про квітучу надію свою…
Читати далі »
Любити жінку – відкривати світ, де святом зацвітає все буденне. Любити жінку – цілувати слід, де йшла вона і думала про мене…
Читати далі »
Священного братерства хліб несу, немов ужинок з поля. Не одцвітае серця цвіт, не заростає братства слід…
Читати далі »
Тихе батьківське поле за поліським селом розляглось. Все чекає когось, не діждеться когось…
Читати далі »
Я надумав малювати ліс, що з дитинства марився мені, Трави і дерева переніс – хай собі цвітуть на полотні…
Читати далі »