Валерій Ілля

що осінь то журавлині голоси у матерів

що осінь то журавлині голоси у матерів
де од краю неба і до краю ходив орач за плугом
тай сам посіявся у поле
щоб піснею зійшло й кривавою сльозою
світу пісня а сльоза собі
лежить порубаний з десниці шаблю не пускає
лиш широко роздерті у небо очі
небу Вкраїни впасти не дають
у гніздечках білих хат
притулених до втомленого світла
дитяче щебетання гасне
як важко коло печі сходить навіки сирітський хліб
хто в очі йому гляне
побачить як у присмерковім полі плаче кінь над козаком
а ті що з темряви виходять
з кишень порубаного лицаря витрушують червінці
щоб орачеві їх позичить

1986

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle