Валерій Ілля

Вечір 5

через мої застиглі широко очі
з присмеркової душі поля
таку тишу до села несе череда
що боїться повіками кліпнуть
у теплих сутінках цідять світло матері
зітхає тяжко корова
і реве так жалібно з мого дитинства
ніби зоряні голки пронизують душу
обвалюються її важкі повіки
в ніч

1986

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle